ось тут дочитала книжку, вирішила зайти дописати її у список, як би не було неприємно повертатись до цього щоденника, бо існувала надія поховати його назовсім. як те, що поховане, щиро вірю - назавжди, в ньому.
все таки список книжок тут іще.
сумніваюсь, що в принципі ще щось коли-небудь буде з А мене пов"язувати. знаю, що скоріше за все побачимось восени, але ж за літо мене переклинить разів мільярд. а його, здається, давно поклинило. я, навіть, думаю так, принаймні, розумію чому і коли приблизно. але від того все так само гидко. якщо чесно, я на щось сподіваюсь. якась примарна надія і вічне очікування якихось дзвінків чи ше чогось. ну, не можу я змиритись з думкою, що треба бути самою. чи вимушено, чи просто маю таку потребу, але ж дико бути одною. ну як же мене таку лялю і ніхто не любить. спочатку було б проблематичніше, до речі. чесно - абсолютно дикий і некерований потяг спочатку відчувала, це було мило. зараз же нема такої потреби, та і в принципі духовної прив"язаності до цієї людини теж нема. ми занадто погано спілкувались, щоб виникло щось таке. швидше це схоже на ментальну налаштованість, що мені раптом треба, щоб оце було моє. та іще ностальгію за тим потягом. не вистачає мені емоцій, чи що. треба якесь підживлення. або навпаки - якийсь вічний спокій. ом.
зараз налаштована на те, що конче потрібно знайти когось, хто любив би мене таку гарну й хорошу (самоіронія - моя сильна сторона). не хочу взагалі нічого серйозного. після того типу відносин, коли єдине, що між вами відбувається - лишається в ліжку, не надто хочеться спішити переходити до цього. взагалі мені чогось гидко. може, через те, що оточують мене зовсім непідходящі кандидати, від яких верне і хочеться тікати подалі, в усе незнайомі міста неходженими шляхами. а ще краще - щось безлюдне та зі свіжим повітрям. прохолодним. і щоб спеки не було і в помині.
все більше мені здається, що все циклічно. всі свої емоції я переживаю по колу, коло це може охоплювати різні проміжки часу. в даному випадку - щось подібне я відчувала наприкінці минулого літа. тільки тоді ситуація була трохи інша. мала кількох "шанувальників", спілкуватись з якими, проте, взагалі не мала бажання і користувалась головним своїм життєвим правилом "мороз - друге моє ім"я". ну, спрацювало ж, чьо. а зараз самотньо. одночасно і хочеться уваги якоїсь, з іншого ж боку - всі так набридли, що хочу тільки звалити пошвидше, піти десь у блуд, у пройоби, чи ще якось так.
я хочу насправді тільки одного - який-небудь засіб позбутись усіх флешбеків і всього гівна, що відбувається в моїй голові. будь-яким чином. просто позбутись потреби в компанії чи в усамітненні, що, до речі, періодично змінюють одна одну у тяжкій роботі, яку звати "як краще виїбати собі мозок". на даний момент все, я стомлена вкрай і хочу на свіже холодне повітря, яке, звісно, в цій тісній задушливій квартирці дістати ніде.
пи. си. але все-таки пацан молодчина, все правильно зробив. кому потрібно думати-гадати що буде далі, кому потрібно вийобуватись із цією жалюгідною подобою стосунків на відстані. але моя вроджена злість не припиняє голосити "шоб тебе всі похєрили, якшо ти до когось спробуєш яйця підкотити". ну а чьо. яка різниця треба мені це чи ні. головне шоб іншим не дісталось. шо я, лєва якась шоб на мені невдало вчитись до дівчат загравати?